Частина 12 ст.290 Кримінального процесуального кодексу встановлює: якщо сторона кримінального провадження не відкриває матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права приймати відомості, що містяться в них, як докази. В більшості випадків суди вказують на те, що невідкриті матеріали є недопустимими доказами. Чи правильно це?
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку. На їх підставі встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст.84 КПК).
Відповідно до ч.1 ст.86 КПК доказ визнається допустимим виключно в разі, якщо він отриманий у порядку, передбаченому цим кодексом. Інакше він є недопустимим з усіма правовими наслідками, що із цього випливають. Однак, щоб будь-який доказ визнати недопустимим, необхідно певні матеріали визнати доказами. Водночас щодо невідкритих матеріалів провадження ч.12 ст.290 КПК прямо вказує: «…суд не має права допустити відомості, що містяться в них як докази». Отже, відомості, наявні у не відкритих протилежній стороні матеріалах, не можуть бути допущені судом як докази.
Звернімо увагу на словосполучення, використане у ч.12 ст.290 КПК: «відомості, що містяться в них». Як бачимо, законодавець не застеріг: якщо сторона провадження не відкриє матеріали відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити такі матеріали як докази, а вказав саме «…відомості, що містяться в них як докази».
Що це означає?
Наприклад, при відкритті матеріалів провадження стороні захисту надається протокол огляду, з якого вбачається, що були оглянуті штани темно-сірого кольору та спортивна куртка, які мають пошкодження та долучені постановою до справи як речові докази. Також є висновок експерта, в якому зазначається, що на куртці виявлено колото-різані пошкодження, котрі могли бути утворені плоским колючо-ріжучим предметом.
Однак при цьому стороні захисту не відкривалися самі речі, що унеможливило їх огляд. Чи правомірно за таких обставин стверджувати, що відомості, які містяться і в протоколі, і у висновку експерта, не можуть визнаватися доказами?
На практиці суд, як правило, посилається на те, що протоколи та висновки експертів були відкриті стороні захисту, а тому підстав для визнання їх недопустимими немає. Аби переконатися в обгрунтованості такої позиції, згадаємо, що під час проведення судової експертизи досліджується інформація (відомості), що міститься на певному об’єкті дослідження.
Якщо стороні провадження не були відкриті самі речі, то на підставі ч.12 ст.290 КПК відомості, які містяться в протоколах стосовно цих речей, а також і висновок експерта не можуть бути допущені судом як докази, оскільки вони втратили доказове значення. Адже відкриття протоколів та висновку не тотожне відкриттю самих речей, воно є похідним. Тобто в протоколі та висновку є посилання на відомості, які
не відкривалися стороні захисту, що заборонено ч.12 ст.290 КПК.
Окрім цього, суд узагалі не має права посилатися на будь-які письмові докази, які не були досліджені в судовому засіданні. Протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, які мають значення для встановлення фактів і обставин, повинні оголошуватися в судовому засіданні (ч.1 ст.358 КПК).
Враховуючи, що розглянуті питання виникають у багатьох справах, зокрема пов’язаних з наркотичними речовинами, контрабандою, отриманням неправомірної винагороди тощо, судам варто уважніше ставитися до клопотань захисту про відкриття всіх матеріалів провадження. Адже недотримання процесуальних вимог матиме єдиний наслідок — скасування рішення в апеляційній інстанції.