Судами розглядалось кримінальне провадження про обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК. Особа, діючи за попередньою змовою з іншою особою, домовився з менеджером Товариства про зустріч з метою обговорення купівлі-продажу сільськогосподарської культури, достовірно знаючи, що не буде виконувати подальші зобов'язання, оскільки не є власником продукції. Співучасник зустрівся з менеджером Товариства на території заздалегідь підібраної ним сільськогосподарської бази та під час зустрічі шляхом обману, своїми діями та поведінкою переконав менеджера у наявності та належності йому достатньої для продажу кількості сої. Менеджер згідно з усною домовленістю добровільно передав особі, у якості оплати за начебто придбану його підприємством сою, грошові кошти у сумі 408200 гривень. Отримавши грошові кошти, особи, не збираючись виконувати умови усної угоди, сіли до автомобіля та намагалися втекти з місця вчинення злочину. Менеджером було викрито шахрайські дії осіб та з метою повернення грошових коштів, він намагався зупинити автомобіль, перегородивши виїзд з території сільськогосподарської бази. Проте особи, відштовхуючи його кузовом автомобіля зі шляху руху, покинули територію бази. Вироком суду особу визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, що йому належить. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без зміни. ВС перекваліфікував дії особи з ч. 5 ст. 186 КК на ч. 4 ст. 190 КК і призначив йому покарання за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією усього майна, яке є власністю засудженого. ККС ВС вказав, що висновки апеляційного суду, що дії, направлені на заволодіння майном, які були розпочаті особами як шахрайські, після викриття їх потерпілим та намагання ним повернути грошові кошти, переросли у відкрите викрадення чужого майна, не є слушними та не підтверджуються наведеними у вироку даними. ВС роз’яснив, що з об'єктивної сторони шахрайство полягає в протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно. Тобто, при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього. Та на відміну від відкритого викрадення майна (грабежу), закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього. Потерпілий зрозумів, що його ввели в оману, вже після того, як він добровільно передав грошові кошти, тобто фактично після того, як шахрайські дії завершені і злочин вже був закінченим. А тому ВС дійшов висновку, що подальші дії, які були вчинені особами вже після закінчення шахрайства, не впливають на кваліфікацію цього суспільно небезпечного діяння, а будь-яких ознак об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК, при формулюванні судом обвинувачення у вироку не наведено (постанова від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к).
Источник - http://ukrainepravo.com
_03_03.png)
