Особа був засуджений за ч.3 ст. 185 КК України до 3-х років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік. Протягом іспитового строку вчинив нові крадіжки. Так, особа скоїв 10 епізодів крадіжки майна громадян: п'ять злочинів до винесення вироку і п'ять нових злочинів після винесення вироку протягом іспитового строку. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчинені повторно за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185 КК України. Суд першої інстанції із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК України за сукупністю злочинів вчинених до та після постановлення вироку суду, остаточно шляхом часткового складання покарання, призначеного попереднім вироком суду, призначив особі покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, з поміщенням до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Суд апеляційної інстанції зазначив, що одночасне застосування ст. 70 та ст. 71 КК України суперечить принципам призначення покарання, яке закладено в ці норми закону про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд звернув увагу на п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якого, коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно за сукупністю вироків. Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки сукупність злочинів по даному кримінальному провадженні відсутня, підстав посилатись на ч. 1 ст. 70 КК України у суду не було, а суд першої інстанції повинен був, кваліфікуючи кримінальні правопорушення, вчинені особою за ч. 2 ст. 185 КК України, відокремити їх по датам вчинення, тобто на ті, які були вчинені до і після винесення зазначеного вироку, призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України по злочинам, вчиненим до постановлення вироку та застосувати ч. 4 ст. 70 КК України. Після цього суду необхідно було призначити покарання обвинуваченому за ч. 2 ст. 185 КК України за злочини, вчинені після постановлення вироку та на підставі ст. 71 КК України призначити остаточне покарання. ВС визнав помилковою як позицію суду першої інстанції, так і апеляційного суду. ВС зазначив, що відповідно до статті 33 КК України сукупністю злочинів є вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки особа вчинив 10 тотожних злочинів, правильною є кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 185 КК України за всіма епізодами крадіжок, а не за кожен із них окремо, оскільки вони підпадають під дію однієї і тієї ж частини статті закону України про кримінальну відповідальність і повторної кваліфікації не потребують. Проте вказав на безпідставність застосування судом першої інстанції ч. 1 ст. 70 КК України при визначенні особі остаточного покарання, оскільки сукупність злочинів у даному кримінальному провадженні відсутня. ВС також зазначив, що положення ч. 4 ст. 70 КК України, які застосував апеляційний суд при визначені особі остаточного покарання (вказуючи при цьому на відсутність сукупності злочинів), також встановлюють порядок призначення покарання за сукупністю злочинів. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що кримінальним законом не передбачено можливості призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, відповідальність за які передбачена однією частиною статті Кримінального кодексу України, а тому не грунтується на законі і висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції, кваліфікуючи за ч. 2 ст. 185 КК України дії особи, який вчинив 10 епізодів крадіжок повторно групою осіб, мав відокремити їх по датам вчинення на ті, які були вчинені до ухвалення попереднього вироку та після нього, і призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України за злочини, вчинені до постановлення вироку та застосувати ч. 4 ст. 70 КК України. ВС вказав, що вірним у даному кримінальному провадженні є призначення остаточного покарання лише на підставі положень ст. 71 КК України за сукупністю вироків - до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком (постанова від 22.05.2018 у справі № 187/1354/15).
Источник - http://ukrainepravo.com
_03_03.png)
