28 червня в нашій державі відзначається 22 річниця з нагоди прийняття Основного Закону – Конституції України. Саме в цей день 1996 року Україна зробила значний крок до країн розвиненої демократії, закріпивши волю українського народу жити у власній незалежній, правовій та соборній державі. Цікавим фактом є те, що День Конституції – це єдине державне свято, яке було закріплено безпосередньо в тексті самого Основного Закону. Україна пройшла непростий шлях перед прийняттям свого Основного Закону. Варто лише згадати той факт, що серед всіх колишніх радянських республік наша держава останньою ухвалила свою Конституцію. Внаслідок протистояння різних політичних сил, а також парламенту й Президента, майже 5 років з часів здобуття незалежності в нас ще продовжувала діяти стара радянська Конституція 1978 року. Лише 28 липня 1996 року о 9 год. 18 хв. після майже 24 годинної праці Верховна Рада другого скликання ухвалила Основний Закон держави. Проте навіть після прийняття Конституції навколо її тексту аж ніяк не припинились політичні баталії, в першу чергу, стосовно частини розподілу важелів влади. Так, конституційна реформа 2004 року у бік обмеження повноважень Президента була основною вимогою політичних сил Леоніда Кучми та Віктора Януковича в обмін на дозвіл провести переголосування 2-го туру президентських виборів. Прийнятий тоді закон про конституційні зміни на основі проекту Симоненка-Медведчука передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, подовження терміну роботи парламенту до 5 років. Відповідно до цієї реформи, парламентська коаліція пропонує Президентові кандидатуру Прем’єр-міністра, яку він має внести на затвердження до Верховної Ради. Також парламент затверджує всіх міністрів, яких, окрім міністрів оборони та закордонних справ, має подати відтепер Прем’єр. Ці та низка інших нововведень істотно зменшили повноваження Президента і навпаки збільшили роль парламенту в політичному житті країни. Вже у 2010 році після рішення Конституційного Суду від 30 вересня до Президента перейшла фактично вся повнота влади, передбачена Конституцією 1996 року. Проте вже в результаті Революції Гідності 2014 року була відновлена Конституція в редакції 2004 року й, відповідно, Україна знову повернулась до парламентсько-президентської республіки. Після цього в рамках процесу судової реформи у 2016 році були внесені такі важливі зміни до Основного Закону в частині правосуддя як: створення Вищої ради правосуддя, повернення до трьохрівневої системи судоустрою, запровадження інституту конституційної скарги та ін. Ціннісні аспекти Конституції. Наразі чимало людей продовжують замислюватись над питанням: в чому конкретно полягає така надзвичайна важливість Конституції, річниця ухвалення якої перетворилась на державне свято. Із цієї тематики мала чудову промову пані Світлана Бобровник (д. ю. н., професор, завідувачка кафедри теорії права та держави КНУ ім. Шевченка), яку вона презентувала 27 червня поточного року під час міжнародного наукового семінару в КСУ на тему: «Конституційні цінності і права людини: виклики ХХІ століття». Під час свого виступу пані Бобровник розглянула Конституцію як цінність у зовсім різних аспектах суспільного життя. На думку спікера, Основний Закон можна розглядати як: - історичну цінність, тому що він відображає історичні етапи становлення і розвитку держави, а також є результатом еволюції будь-якого суспільства; - загальнолюдську цінність, адже в основу Конституції покладаються ті широко відомі загальнолюдські принципи та цінності, які є фундаментом регулювання всіх різноманітних сфер життєдіяльності суспільства; - політичну цінність - політична сфера життя суспільства є однією із найважливіших, і наскільки вона є добре врегульованою на конституційному рівні, настільки вона буде успішною на практиці; - філософську цінність, адже Конституція є філософською категорією: ми замислюємось над сутністю Основного Закону, процесами становлення і розвитку, над його практичною користю для суспільства; - духовно-моральну цінність – в даному випадку йдеться про те, що Конституція містить у собі певні моральні орієнтири для людини, критерії належної поведінки в суспільстві; - світову цінність, адже серед іншого Конституція визначає діяльність держави й на міжнародній арені, наприклад, у відносинах із іншими державами або в питаннях ратифікації міжнародних договорів; - інституційну цінність - Основний Закон держави, який має своє місце в системі джерел права і є важливим інститутом забезпечення демократії, влади, правосуддя; - наукову цінність - Конституція є об’єктом постійної уваги науковців-правників; - регулятивну і охоронну цінність – регулює суспільні відносини й здійснює охорону прав і свобод людини і громадянина; - комунікативну цінність – люди в суспільстві постійно взаємодіють одне з одним, і Конституція є одним із інструментів, який на рівні цієї взаємодії забезпечує компроміс між індивідами; - особистісну цінність – Конституція забезпечує і гарантує основоположні права і свободи особи. Співвідношення принципів і цінностей. Юрій Барабаш (д. ю. н., професор, член-кореспондент НаПрН України, проректор з навчальної роботи НЮА ім. Ярослава Мудрого) продовжив достатньо цікаву тему щодо співвідношення цінностей та принципів. За словами спікера, принципи і цінності - взаємодоповнюючі категорії, які в конституційному судочинстві повинні бути використані у застосуванні такого особливо важливого питання, як тест на пропорційність. При цьому принципи є базовою категорією, що має під собою, звичайно, як змістовний, так і регулятивний характер, тоді як цінності є орієнтуючим аспектом. При зважуванні певних регулятивних принципів саме цінності мають виступити тим мірилом, який дозволить ухвалити остаточне рішення по справі. Крім того, принципи, на відміну від цінностей, мають більш універсальний характер, тоді як цінності в багатьох конституційних системах зумовлені історико-політичним розвитком. Для того, щоб більш наочно продемонструвати різницю між вказаними поняттями, пан Барабаш навів такі приклади двох хрестоматійних справ стосовно спалення прапору держави в двох країнах: США та Угорщині. Здавалось, що універсальний принцип свободи слова в різних країнах мав би бути однаковим, проте це не так через розбіжності у їх ціннісному наповненні в цих різних конституційних системах. У справі «Штат Техас проти Джонсона» (491 U.S. 397 (1989) ) суд виправдав особу, поставивши на перше місце саме цінність свободи слова в усіх її проявах. В той час як Конституційний Суд Угорщини виправдав криміналізацію діянь, пов’язаних із наругою над державними символами, сказавши, що для країни важливішим є збереження коду державності. Таким чином, ми можемо бачити, як в цих двох державах один й той саме принцип діє зовсім по-різному: Сполучені Штати ставлять вище цінність свободи, тоді як Східна Європа – цінність порядку, збереження державності. Різновиди інтеграційного процесу. Як відомо, у лютому цього року Президент запропонував зафіксувати в преамбулі Конституції України перспективи європейської і євроатлантичної інтеграції. Зі значною долею вірогідності ці норми все ж таки з часом отримають своє закріплення в положеннях Конституції. Проте закріпити перспективу інтеграції на законодавчому рівні – це одна річ, зовсім інше – реалізація інтеграційного процесу з НАТО та ЄС на практиці. Із цієї проблематики на вищезгаданому семінарі КСУ мав виступ Анатолій Колодій (д. ю. н., професор, член-кореспондент НАПрН, директор Навчально-наукового інституту «Юридичний інститут КНЕУ ім. Гетьмана), який в деталях розкрив тематику класифікацій інтеграційного процесу. Як відзначив пан Колодій, інтеграційний процес – це об’єктивна системна стадійна діяльність по уодноманітненню системи права, системи законодавства, правової системи у цілому шляхом впровадження одноманітних, схожих або наближених норм принципів та інститутів. Спікер виділив чотири різновиди цього явища: уніфікація, гармонізація, адаптація стандартизація. Відповідно, задля більш успішного процесу інтеграції необхідно правильно розуміти та використовувати весь його інструментарій. Уніфікація є найвищою, найдосконалішою формою інтеграції, але водночас й найбільш складною. Саме за уніфікацією приймаються однакові норми, принципи та інститути. Уніфікація можлива тільки, якщо: держави домовляються про це, знаходяться на одному щаблі розвитку, а їх системи права, системи законодавства, правосвідомість, правова культура є максимально наближеними. Однак, як зауважує Анатолій Колодій, Україна не зможе уніфікуватись з країнами ЄС у найближчі часи. За словами доповідача, все ж таки переважати наразі має гармонізація, за якої приймаються схожі, подібні норми та інститути. На відміну від уніфікації, гармонізація не містить вимоги щодо такого однакового прийняття норм, принципів та ніститутів. Гармонізація необхідна, а там, де неможлива уніфікація, де ще поки немає бази проводити цю найбільш якісну форму інтеграційного процесу. Адаптація ж має на меті наближення, й лише законодавства. Вона не стосується окремо норм, принципів і інститутів. Ця форма адаптації, скоріше, дотична до саме масиву законодавства, всіх нормативних актів. Простішою за адаптацію є лише останній з названих різновидів інтеграційного процесу – стандартизація, за якої відбувається приведення законодавства до якогось певного спільного знаменника. Підсумовуючи вищевикладене, варто зазначити, що розбудова конституціоналізму в державі є вельми складним і довготривалим процесом. Протягом найближчих років наша Конституція неодмінно зазнає ще чималих змін, в тому числі, якщо звернутись до тез деяких кандидатів на чергових президентських виборах, не виключено, що в черговий раз зміниться й форма правління. Залишається сподіватись, що всі наступні конституційні зміни будуть зроблені в законний спосіб та в майбутньому підуть на користь держави та суспільству. Також маємо надію, що з кожною наступною річницею Дня Конституції авторитет Основного Закону як загальносуспільної цінності держави буде неодмінно підвищуватись. Даниїл Шаров, "Українське право"
Источник - http://ukrainepravo.com
_03_03.png)
