Суди розглядали справу за позовом особи, якого було звільнено у зв’язку із поновленням судом на посаді працівника, який раніше виконував цю роботу. Відповідно до встановлених судами обставин справи з березня 2013 року позивач працював на посаді завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки. У квітні 2016 року суд поновив на роботі працівника, який обіймав цю посаду до переведення на неї позивача. Наказом відповідача 30 травня 2016 року позивача звільнено з посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника, який раніше виконував цю роботу, на підставі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України з 3 червня 2016 року. У зв’язку з повідомленням про звільнення стан здоров’я позивача погіршився та він перебував на лікарняному. У листі непрацездатності в графі «стати до роботи» зазначено 20 серпня 2016 року, але це був вихідний день, тому на роботу позивач вийшов 22 серпня 2016 року. З наказом від 30 травня 2016 року позивач був ознайомлений 22 серпня 2016 року під підпис (коли став до роботи). Також 22 серпня 2016 року позивач був ознайомлений з наказом від 24 червня 2016 року, в якому зазначено, що в зв'язку з наданням позивачу листка непрацездатності були внесені зміни до наказу від 30 травня 2016 року та скасована дата звільнення із займаної посади 03 червня 2016 року, зазначено, що датою звільнення вважати дату вказану в листі непрацездатності в графі «стати до роботи». Позивач просив суд скасувати зазначені накази та поновити його на роботі, оскільки його було звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності, у наказі не зазначена повна дата його звільнення, що не відповідає вимогам чинного законодавства. А рішення, на підставі якого був поновлений попередній працівник, вже було скасовано судом апеляційної інстанції 04 липня 2016 року. У наказі від 24 червня 2016 року Суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність звільнення позивача. Суд вказав на те, відповідач не дотримався порядку звільнення позивача з роботи, оскільки наказом від 30 травня 2016 року позивача було звільнено з роботи з 03 червня 2016 року, тобто в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, а в наказі від 24 червня 2016 року, яким були внесені зміни до наказу від 30 травня 2016 року, не зазначено конкретну дату, з якої позивача звільнено з займаної посади, що є підставою для визнання їх незаконними та поновлення позивача на роботі. Апеляційний суд не погодився з таким вирішення спору та ухвалив рішення про відмову у позові. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ від 30 травня 2016 року та наказ від 24 червня 2016 року на час їх видання відповідачем відповідали вимогам чинного законодавства, оскільки позивача було обґрунтовано звільнено відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника, а враховуючи, що позивач потрапив на лікарняний 02 червня 2016 року, відповідач наказом від 24 червня 2016 року вніс зміни до наказу від 30 травня 2016 року, яким відмінив дату звільнення позивача з займаної посади, та зазначив, що дату звільнення з займаної посади вважати дату, зазначену в листі непрацездатності в полі «стати до роботи». А, відсутність в наказі про звільнення конкретної дати звільнення, на думку апеляційного суду, не є підставою вважати, що роботодавець звільнив із порушенням норм чинного трудового законодавства, оскільки нормативне регулювання зазначення дат звільнення у відповідних наказах, зокрема статті 241-1 КЗпП України, відсутнє. КЦС визнав законним рішення суду першої інстанції, яке залишив у силі, скасувавши рішення апеляційного суду. ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, не взяв до уваги, що звільнення - це триваючий у часі процес, який закінчується видачею трудової книжки з копією наказу про звільнення та остаточним розрахунком. ВС зауважив, що на час виходу позивача з лікарняного процедура звільнення не закінчена, а підстава звільнення вже відпала (оскільки рішення суду про поновлення іншого працівника скасовано апеляційним судом), тому суд касаційної інстанції визнав таке звільнення необґрунтованим (постанова від 12.09.2018 у справі № 205/6983/16-ц).
Источник - http://ukrainepravo.com
_03_03.png)
