Суди розглядали спір про визначення місця проживання дитини. До суду звернулася мати дитини, яка зазначала, що батько дитини, забравши сина для спілкування нібито на вихідні дні згідно з графіком побачень, після цього дитину не повернув. Позивач просила визначити місце проживання малолітнього сина з матір'ю, відібрати дитину від батька та повернути їй. Відповідач подав зустрічний позов про визначення місця проживання дитини, обґрунтовуючи його тим, що позивач почала чинити перешкоди у зустрічах з дитиною, вимагаючи за це гроші, у зв'язку із чим він змушений був звернутися до органу опіки та піклування про визначення способу спілкування з дитиною, проте позивач рішення органу опіки та піклування не виконувала. Суд першої інстанції вирішив задовольнити зустрічний позов та визначив місце проживання дитини з батьком. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, врахувавши висновок органу опіки та піклування, виходив із того, що батько дитини, на відміну від матері, спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійного піклування та розвитку, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови, приділяє дитині багато уваги, опікується духовним та інтелектуальним розвитком сина, отже належним чином відноситься до своїх батьківських обов'язків. Позивач не переймалась своїм моральним виглядом і поведінкою, не замислюючись про вплив своєї поведінки на виховання сина. Також суд встановив, що позивач жодного дня не працювала. Апеляційний суд, навпаки, визначив місце проживання малолітнього з матір'ю та відібрав від батька, передавши дитину матері. Апеляційного суд зазначив, що судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом із матір'ю. Під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження обставини щодо неналежного виконання позивачем своїх батьківських обов'язків, а саме: залишення дитини без нагляду, аморальна поведінка, зловживання нею спиртними напоями. Також апеляційний суд ухвалив рішення про відібрання дитини, оскільки відповідач самочинно, без згоди позивача, змінив місце проживання сина, внаслідок чого мати дитини не має можливості брати участь у спілкуванні та вихованні дитини. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції та виключення посилання суду на принцип 6 Декларації прав дитини та необхідність доведення виняткових обставин, які мають виключати залишення дитини з матір'ю. Разом з тим ВС погодився з рішенням апеляційного суду в частині визначення місця проживання дитини з матір’ю Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку матері, і з боку батька, суд апеляційної інстанції надав першочергове значення та оцінку саме найкращими інтересами дитини, врахувавши обставини спору. ВС послався на рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, у якому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Також суд касаційної інстанції визнав передчасним рішення апеляційного суду в частині відібрання дитини від батька. Відповідно до статті 162 СК України, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення і повернути її тому, з ким вона проживала. ВС звернув увагу на те, що апеляційний суд не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання дитини було визначено судом або органом опіки і піклування, спір про визначення місця проживання дитини між батьками був вирішений у судовому порядку, а тому вимога про відібрання дитини є передчасною та задоволенню не підлягає (постанова від 19.09.2018 у справі № 486/709/16-ц).
Джерело - http://ukrainepravo.com
_03_03.png)
