Заявниця просила суд встановити юридичний факт постійного проживання зі спадкодавцем та зазначала, що з літа 2016 року до цього часу постійно проживає в квартирі її діда, однак внаслідок відсутності доказів її постійного проживання за вказаною адресою, нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті діда. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі, виходячи з того, що зі змісту заяви вбачається спір про право, оскільки вимога про встановлення факту постійного проживання пов'язана з доведенням факту прийняття спадщини, на яку можуть мати права інші спадкоємці або міська рада в порядку прийняття від померлого спадщини. Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін та зазначив, що у видачі свідоцтва про право на спадщину заявниці було відмовлено та нею не надано доказів на підтвердження того, що інший спадкоємець відмовився від права на спадщину за законом. Отже, наявний спір про право, що повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, в якому буде встановлено спадкову масу та коло спадкоємців померлого. ВС скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. ВС зазначив, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій, які дійшли висновку про відмову у відкритті провадження у справі, не зазначили, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявниці на прийняття спадщини (постанова від 07.11.2018 у справі № 336/709/18-ц).
Джерело - http://ukrainepravo.com
_03_03.png)
